Постійна турбулентність як нова реальність: підприємець Юрко Филюк про постковідне життя бізнесу
Налаштовуємо звук, відео, інтернет-з'єднання. Пару хвилин технічної затримки і на екрані з'являється наш гість. Він сповнений енергії, але дещо заклопотаний і страшенно перепрошує, що їстиме морозиво, оскільки через справи зовсім не мав часу перекусити.
Юрко Филюк – івано-франківський підприємець, співзасновник платформи «Тепле місто», громадського ресторану Urban Space 100 та інноваційного центру на базі старого заводу «Промприлад. Реновація».
У 2015 році на TEDxKyiv Юрко ділився своїм досвідом розвитку місцевих громад та бізнесу. Сьогодні ми з'ясовуємо, як змінилося за цей час життя спікера – Юрко Филюк розповідає про нові проєкти, уроки пандемії та секрет успіху Тесли.
З моменту Вашого виступу TEDxKyiv на минуло 5 років. Які нові проєкти Вам вдалося реалізувати за цей час?
На той момент ще не було інноваційного центру «Промприлад». Минуло майже 5 років від старту цієї ініціативи і зараз це найбільший проєкт, якому я приділяю увагу. Проте й усі інші проєкти, які я згадував на TEDxKyiv, досі актуальні. Усі вони працюють та розвиваються.
Це зокрема платформа «Тепле місто», а також Urban Space 100, який успішно функціонує і навіть вже з’явилася його перша експериментальна франшиза – другий рік поспіль Urban Space 500 у Києві працює за моделлю франківського Urban Space 100
Платформа «Тепле місто» об'єднує людей та бізнеси навколо ідеї сталого розвитку Івано-Франківська. Вона активізує мешканців міста, розвиває «теплий» бізнес, посилює спроможні міські ініціативи. Серед проєктів організації - Urban Space 100 та«Промприлад. Реновація».
Громадський ресторан Urban Space 100 - це соціальне підприємство в Івано-Франківську, яке скеровує 80% чистого прибутку на підтримку громадських проєктів у місті. У ресторан інвестували 100 людей.
«Промприлад. Реновація» - це інноваційний центр на базі старого заводу. Впродовж 2019-2023 року проєкт планує залучити понад 700 мільйонів гривень інвестицій, аби поетапно запустити шість будівель та парк. У них розмістяться офісні простори, лабораторії, ресторани, розважальний центр, фермерський ринок, готель та інші бізнеси.
«Промприлад. Реновація» - це інноваційний центр на базі старого заводу. Впродовж 2019-2023 року проєкт планує залучити понад 700 мільйонів гривень інвестицій, аби поетапно запустити шість будівель та парк. У них розмістяться офісні простори, лабораторії, ресторани, розважальний центр, фермерський ринок, готель та інші бізнеси.
А чи були проєкти, які навпаки спідкала невдача?
Якихось виразних невдач не пригадую. Можна говорити про менш успішні чи більш успішні проєкти, але невдалих за цей період дійсно немає.
До самого факту невдачі я ставлюся дуже спокійно. Ба більше – я вважаю, що це дуже корисний досвід. Якщо взяти довший відрізок часу, то невдачі в житті, звісно, були. І не одна. Проте я дуже вдячний цьому досвіду. Вважаю, що негативний досвід насправді значно цінніший, аніж позитивний.
Як Ваш бізнес адаптувався до пандемії та карантинних обмежень?
У мене кілька проєктів. Я лишаюсь партнером у ресторанній компанії, але не беру участь в операційному бізнесі. На рівні партнерів ми ухвалювали складні рішення, зокрема змушені були себе обмежувати та «утискати», як і всі у кризу. Утім ми намагалися насамперед дбати про людей і нам вдалося зберегти практично всю команду.
Щодо «Теплого міста» – навпаки – максимально активізували організацію. Ми виступили таким собі модератором і об’єднали усі ініціативи міста, які працювали з темою ковіду. Там якраз було дуже багато роботи.
У «Промприладі» під час локдауну ми частково заморожували діяльність, втім усе дуже швидко відновилося. Зараз проєкт діє на сто відсотків докризового режиму, а певні процеси працюють навіть краще. Наприклад, коворкінг у нас зараз завантажений максимально – такого не було навіть до ковіду.
Усе розвивається. Життя не зупинилося. Звісно, відтепер присутня ця постійна «турбулентність» на всіх рівнях та варто сприймати її вже як певну нову реальність. Вчимося медитувати на високих швидкостях, ставитися до всього спокійно.
Безумовно, це все вимагає додаткових лідерських якостей, відповідальності, але це природньо. Це органічні виклики сучасного світу, від яких сховатися не вдасться. Треба просто вчитися з ними взаємодіяти.
Якщо говорити конкретніше, як адаптовувався Urban Space 100 до нових реалій пандемії?
Коли запровадили локдаун, ми закрили ресторан. Утім у нього була фінансова подушка, тому ми спокійно пережили цей період. Потім почали відновлюватися і, наприклад, у серпні видали черговий історичний максимум обігу.
У межах законодавства ми використовували усі можливі способи для роботи: торгували з вікна, згодом почали працювати з обмеженою кількістю посадкових місць.
А як Ви готувалися до нового локдауну у січні?
Зараз значно простіше, бо психологічно всі готові. Значна перевага саме цього локдауну у тому, що про нього повідомили заздалегідь. Була можливість перегрупуватися, підготуватися, організувати режим роботи згідно з обмеженнями.
За кожним напрямком ми робимо вже відпрацьовані кроки з досвіду першого локдауну. Деякі з них ми скорегували, тож ситуацію сприймаємо спокійно.
Звісно, локдаун — це в кожному разі неприємно, адже це ускладнює роботу, проте нічого катастрофічного у ньому немає.
Ви казали, що криза коронавірусу - це своєрідний тест на те, хто ми є та ким ми будемо наступні 10 років. Чи вдалося нам успішно скласти цей тест?
Кожен складає цей тест по-своєму. У період кризи все загострюється і людина показує своє справжнє обличчя. Саме з цього погляду я називаю це певним тестом для суспільства.
Цей період я вбачаю як заклик для об’єднання, адже кризи гартують. Кожен може зараз сховатися у своїй «нірці», намагаючись пересидіти. Але в довготривалій кризі питання лише в тім хто швидше помре, а хто пізніше.
Я можу сказати, що середовище у Франківську, з яким ми постійно взаємодіємо, цей тест успішно склало. Нам вдалося вийти на нові партнерські зв’язки, на новий рівень консолідації зусиль навколо спільних проблем. У той момент це була і медична криза, і економічна. Усім було складно. Усі намагалися зрозуміти, як виживати, а ми відповідно намагалися закликати людей до такої взаємодії.
І загалом в усій країні, за моїми спостереженнями, наше суспільство впоралось із цим тестом радше добре, аніж погано.
На початку пандемії Ви разом з іншими небайдужими організаціями створили «Антикризовий фонд по боротьбі з COVID-19». Як він працює зараз?
Антикризовий фонд відпрацював близько півроку. Коли ми відчули, що напруга спала і держава залатала дірки у медичній системі, ми підвели риску під роботою фонду. Домовилися, що продовжуємо стежити за ситуацією й у разі необхідності у будь-який момент можемо знову активізуватися.
На той час вже не було необхідності діяти далі у такому форматі. Тому ми пішли працювати над наступними задачами в умовно новому мирному світі.
«Антикризовий фонд по боротьбі з COVID-19» — це об'єднання громадських ініціатив у Івано-Франківську. У співпраці з органами місцевого самоврядування вони забезпечували медиків та лікарні найнеобхіднішим у боротьбі з коронавірусом, а також допомагали бізнесу адаптуватися до карантину.
Які уроки Вам вдалося засвоїти з цієї пандемії?
Хороше питання. На нього можна відповісти хіба філософськи, зачіпаючи запитання «куди ми рухаємося? Чому планета посилає нам такі сигнали та чи здатні ми їх почути?» Безумовно, існує трагічна складова цієї ситуації. Є новий вірус, який несе небезпеку та реальну загрозу життю, значно вищу порівняно з традиційними респіраторними захворюваннями. Це не фейк і не вигадка. Утім, це також зміна режиму життя цілої планети. Такого, напевно, у сучасній історії ще не було.
З одного боку, кожен може обрати варіант «сховатися і пересидіти», як це й робить частина країни. А з іншого, можна цю ситуацію використати як нову можливість для об’єднання навколо спільних загальнопланетарних викликів.
Що це за виклики?
Це суспільні та екологічні виклики. На мою думку, усі події у житті — нейтральні. Питання лише у тому, якого забарвлення ми самі їм надаємо та як їх використовуємо.
Якщо винести за дужки трагічну складову, то я бачу багато потенціалу і перспектив. Це можливість переосмислити роль сучасної людини у природі. Певна пауза може бути корисною для всієї системи гомо сапієнс.
Мені не хочеться у цій відповіді говорити про очевидне. Наприклад, що треба диджиталізуватися. Я б сказав радше потрібно шукати новий баланс між технологіями й людськими процесами.
Людині вже не вдасться існувати лише в одній площині та відмежуватися від усіх на безлюдному острові. Або ж поринути у віртуальний світ технологій і гадати, що ти там правитель. Навіть якщо ти власник однієї з найбільших світових ІТ-корпорацій з бюджетом більшим, ніж у половини країн на цій планеті, сьогодні це аж ніяк не гарантія надійності та захисту.
Тому – знову повторю – я бачу у цьому сигнал до об’єднання навколо спільних загальнопланетарних викликів.
Але як поєднати бажання об'єднувати з потребою сховатися у нірці, щоб вижити, якщо ми говоримо про людей, яких не цікавлять загальнопланетарні виклики?
Я завжди ставлюся до суспільства, як до цілісного організму. От що важливіше? Рука, серце, вуха, печінка чи мозок? Просто існує різна функціональність. Це природньо, що ми всі не є однаковими, що у нас різні пріоритети у житті, що комусь потрібно глибше копати, а хтось дивиться на світ узагальнено. Це все нормально.
А якщо у вас виникла проактивна внутрішня позиція і вам не байдуже, що коїться навколо — то це ж супер! У вас є всі можливості щось для цього робити. Ну або ж не робити.
Тому не надто переймаюся пасивністю інших людей. Мене більш цікавить, що конкретно я можу з цим зробити. Ба більше, я дуже ціную позицію відповідальності — вона дає мені свободу і суб’єктність. Тоді я можу впливати на своє життя.
"Я дуже ціную позицію відповідальності — вона дає мені свободу і суб’єктність. Тоді я можу впливати на своє життя".
Чим відрізняються реалії ведення бізнесу та реалізації проєктів у малому місті та у великому?
У принципі, вони однакові. Відрізняється лишень динаміка. Звісно, велике місто має більшу динаміку, відповідно усі процеси значно швидші. Хоча й це не завжди.
У кожного тренду, як наприклад, глобалізації, є свій антитренд. Я ось живу на два міста — Франківськ і Київ. Попри те, що всі мої проєкти у Франківську, у столиці я проводжу багато часу. Тут у мене партнери, інвестори, події. Ми дуже центрична країна. Проте цікава річ – в період пандемії всі переваги великого міста зникли, і у Франківську було значно комфортніше. Раптом ось такі менші міста отримали перевагу, і я вірю, що ці тренди розвиватимуться у населених пунктах будь-якого розміру.
Про що був би сьогодні Ваш виступ на TEDx?
Можливо, про імпакт-інвестування, бо це дуже крутий інструмент. Поясню простими словами. Модель капіталістичного світу побудована наступним чином: є бізнес, у якого головні КРІ (ключові показники ефективності, — ред.) — це те, як можна на один квадратний метр за одиницю часу згенерувати максимум економічної доданої вартості. Часто, особливо в українському контексті, кажуть «не питайте нас, як ми це зробили». Головне — ефективність та прибуток, що перебувають на одній крайній точці.
Цей бізнес еволюціонує за пірамідою Маслоу, і його засновники у певний момент постають перед екзистенційним питанням: а що ми хочемо залишити після себе? Для чого ми усе це робили?
Тоді умовно десята частина цього бізнесу починає віддаватися на благодійність — це інша крайня точка. Дуже часто громадянське суспільство з цих ресурсів живе.
Але у чому ж тоді проблема?
По-перше, цей благодійний ринок нестабільний. Потрібно постійно шукати нові ресурси та «жити на колесах».
По-друге, це компенсаторний підхід. Ця десятина просто не встигає компенсувати ту кількість проблем, які генеруються на першому етапі. Це вже стає очевидним на прикладі глобальних викликів, які ми згадували — економіка, розрив суспільства, постправда. Відповідно, імпакт-інвестування — це пункт між цими двома крайніми точками. Це спроба знайти нову модель, яка б розв’язувала обидві проблеми і не створювала інші у суспільстві та екології.
Тут є два індикатори успіху. Це не лише return on investment (коефіцієнт окупності інвестицій, — ред.), але ще й social return on investment (соціальна окупність інвестицій, — ред.) Ми маємо бути одночасно самодостатніми й прибутковими, а також працювати в етичний та екологічний спосіб. Тоді своєю діяльністю ми розв’язуватимемо суспільні задачі, що виникають навколо нас.
Як на мене, ця формула дуже крута та інклюзивна. Вона «зшиває» суспільство та одночасно розв’язує комплексні задачі. Я вірю, що теоретично це може стати новою нормою для всіх видів бізнесу та діяльності.
Коли ми були у Стенфорді нам говорили, що спершу класичні фонди ґрунтувалися на трьох основних параметрах — ризики, ліквідність, дохідність. Але тепер і вони мають імпакт-інвестування як ще один обов’язковий елемент. Говорять, що це вже не для того, щоб мати гарний вигляд з боку маркетингу, як це часто буває у випадку CSR (соціальної відповідальності бізнесу, — ред.). Це вже «must have» для будь-якої сучасної компанії, яка хоче в довгостроковій перспективі бути успішною.
Ті компанії, які не вплітатимуть себе в екосистему та дбатимуть лише про свої інтереси, просто програють конкуренцію і вилетять з ринку.
Чи є приклади?
Погляньмо на Теслу. Вона зараз коштує більше, ніж увесь разом взятий німецький автопром. Це якраз про «big vision» (велике бачення, — ред.) та відповідальний заклик до планети. Економічно будь-яка машина Тесли програє у порівнянні з будь-якою іншою машиною з двигуном внутрішнього згоряння.
Вона дорожча, поступається якістю збірки та салону. Ці машини називають пластиком на колесах за дурні гроші, але їх купують. Тоді чому їх купують?
Ймовірно, що через бренд? Адже існують інші електро моделі, які можуть бути дешевшими.
Так, але це єдиний власник, який ще дає враження про те, що він великий підприємець. Цим Ілон Маск і відрізняється. Його головний КРІ – не лідерство з капіталізації. Він єдиний, хто змінив головний фактор успіху і почав говорити про польоти на Марс, про те, як врятувати планету, зробити її екологічною. Він робить революцію і це частина бренду. Частина того, чому люди тягнуться за цим.
Звісно, не кожна людина купує Теслу лише через екологію. Вона купує продукт через бренд, який проте містить в собі магію. Людина відчуває це і їй хочеться до цього долучитися.
Це і є хороший приклад того, як високі цілі можна перетворювати на продукт, який буде цікавим широкій аудиторії.
Дізнатись більше про розвиток місцевих громад можна переглянувши виступ Юрка Филюка на TEDxKyiv:
Про автора
Владислава Савкова — Авторка TEDxKyiv. Проходила стажування на Радіо Свобода та телеканалі «Настоящее время» у Празі. Здобула ступінь бакалавра політології в Карловому університеті. Нині студентка факультету міжнародних відносин Вищої школи економіки у Празі.
