Релігії, культури та нації не константні — вони постійно змінюються
«Інстинкт долі — це віра у те, що вроджені характеристики країни чи культури визначають її долю. Як-от хибна впевненість у тому, що Африка приречена бути бідною», — говорить експерт у галузі всесвітньої охорони здоров’я Ганс Рослінг. Але чому так трапляється та як із цим працювати? Ганс ділиться своїм досвідом.
12 травня 2013 року мені випала нагода звернутися до 500 учасниць конференції Африканського союзу під назвою “Африканське відродження: порядок денний на 2063 рік”. То була лекція мого життя. У своєму 30-хвилинному виступі у залі пленарних засідань надзвичайно красивого штабу Африканського союзу в Аддис-Абебі я підбив підсумки кількох десятиріч досліджень малого фермерства серед жінок і пояснив, як можна покінчити з бідністю в Африці лише за 20 років.
Переді мною сиділа Нкосазана Дламіні-Зума, голова Африканського союзу. Після виступу вона підійшла і подякувала мені, а я запитав її думку щодо моєї промови. Її відповідь мене шокувала.
«Ну що ж, картинки були чудові, і ви вмієте цікаво розповідати, але ви геть не маєте передбачливості», — при цьому її інтонація була доброю, а це шокувало мене ще більше.
«Як?! Ви вважаєте, що мені бракує передбачливості? Але я сказав, що бідність у Африці може стати просто історичним фактом уже за 20 років», — промовив я.
Тоді Нкосазана відповіла тихим голосом: «Так, ви казали про ліквідацію крайньої бідності, але це лише початок, на якому ви й зупинилися. Ви гадаєте, що, ліквідувавши крайню бідність, африканці стануть щасливими, живучи просто в бідності?” Далі голова Африканського союзу подивилася на мене без гніву, але й без усмішки: “У висновку ви сказали, що сподіваєтесь, що ваші онуки приїдуть до Африки як туристи і подорожуватимуть на нових швидкісних потягах, які ми плануємо запустити. Що це за візія? Вона точнісінько як стара європейська».
Тоді Нкосазана відповіла тихим голосом: «Так, ви казали про ліквідацію крайньої бідності, але це лише початок, на якому ви й зупинилися. Ви гадаєте, що, ліквідувавши крайню бідність, африканці стануть щасливими, живучи просто в бідності?” Далі голова Африканського союзу подивилася на мене без гніву, але й без усмішки: “У висновку ви сказали, що сподіваєтесь, що ваші онуки приїдуть до Африки як туристи і подорожуватимуть на нових швидкісних потягах, які ми плануємо запустити. Що це за візія? Вона точнісінько як стара європейська».
Вона додала: «Це мої онуки збираються відвідати ваш континент, подорожувати на ваших швидкісних потягах і відвідати цей екзотичний льодовий готель, який, здається, розташовано на півночі Швеції. Ми розуміємо, що така подорож потребує багато часу, мудрих рішень і великих витрат. Але мій прогноз на 50 років полягає в тому, що африканці стануть бажаними туристами в Європі, а не небажаними втікачами».
Потім вона розпливлася в теплій широкій усмішці: «І все одно ваші картинки були чудові. А тепер ходімо на каву».
Інстинкт сприймати речі незмінними не дає нам змоги побачити революційні зміни у суспільствах, які насправжки відбуваються навколо
Звертаючись до Африканського союзу після професійної співпраці з африканськими вченими, я був певен, що розділяю їхню велику візію. Я вважав, що був одним із небагатьох європейців, які розуміли, які саме зміни є можливими. Але після того, як я прочитав ту незабутню лекцію, я збагнув, що попросту застряг у старому, статичному, колоніальному мисленні. Я все ще не міг уявити, що «вони» коли-небудь все-таки зможуть наздогнати «нас».
Я піддався інстинкту долі — ідеї про те, що вроджені характеристики є визначальними для життєвого шляху людей, країн, релігій та культур. Це ідея про те, що речі такі, які вони є, і вже ніколи не зміняться.
Нескладно зрозуміти, як цей інстинкт послугував нашій еволюції. Історично люди жили в умовах, які практично не змінювалися. Для подальшого виживання потрібно було вивчати, як усе працює та шукати шляхи до дії, щоб усе продовжувало працювати саме у такий, звиклий, спосіб.
Також нескладно зрозуміти, навіщо люди об‘єднувалися у групи, кожна з яких мала чітке уявлення про свій унікальний непорушний життєвий шлях. Але сьогодні саме цей інстинкт сприймати речі незмінними не дає нам змоги побачити революційні зміни у суспільствах, які насправжки відбуваються навколо.
Суспільства і культури — не сталі й не непорушні, як камені. Західні суспільства і культури стабільно змінюються, а незахідні — часто набагато швидше. Та усі зміни відбуваються занадто повільно, щоб бути помітними та заслуговувати на негайну увагу (на відміну від змін, пов’язаних із швидким розповсюдженням — на кшталт інформації в інтернеті та соціальних мережах).
Суспільства і культури — не сталі й не непорушні, як камені. Західні суспільства і культури стабільно змінюються, а незахідні — часто набагато швидше. Та усі зміни відбуваються занадто повільно, щоб бути помітними та заслуговувати на негайну увагу (на відміну від змін, пов’язаних із швидким розповсюдженням — на кшталт інформації в інтернеті та соціальних мережах).
Та чи інша релігія, континент, культура або нація ніколи не зможе (і не повинна) змінитися через традиційні та сталі «цінності», які в ній вже закладені.
Спочатку здається, що така фраза — результат логічного аналізу. Проте варто поглянути прискіпливіше, і ви зрозумієте, що це всього-на-всього відчуття, які вдало замасковані під факти.
Кожна з 50 африканських країн на південь від Сахари скоротила дитячу смертність швидше, ніж Швеція. Це просто неймовірний прогрес, чи не так?
Ідея про те, що Африка приречена бути бідною, дуже поширена, але така думка найчастіше ґрунтується лише на відчуттях. Якщо ви хочете, щоб ваші слова спиралися на факти, то ось що ви мусите знати.
Так, Африка відстає від інших континентів — в середньому. Середня тривалість життя африканської людини на сьогодні складає 65 років, а це аж на 17 років менше, ніж показник у Західній Європі. Проте ми знаємо, що середні показники можуть бути дуже оманливими. І різниця всередині самої Африки шалена. Не всі африканські країни аж так відстають від Європи. Наприклад, у Тунісі, Алжирі, Марокко, Лівії та Єгипті середня тривалість життя перевищує середньосвітовий показник і складає 72 роки!
Тих, хто вже «зневірився» в Африці, це не переконає. Вони відкажуть, що всі ці успіхи підкорилися арабським країнам на північному узбережжі Африки, а не тій Африці, яку вони мали на увазі. Однак за останні 60 років майже всі африканські країни на півдні від Сахари розширили освітню та санітарну інфраструктури, а також інфраструктуру енергозбереження та водопостачання з тією ж швидкістю, що і країни Європи, коли вони переживали аналогічні періоди в своїй історії. Кожна з 50 африканських країн на південь від Сахари скоротила дитячу смертність швидше, ніж Швеція. Це просто неймовірний прогрес, чи не так?
Ви можете сказати — з одного боку так, справи йдуть добре, але з іншого ситуація загалом все ще прикра. Але зрозумійте — якщо ви шукатимете бідних у Африці, ви їх обов’язково знайдете. І у Швеції 90 років тому була така ж сама бідність. У Китаї, Індії та Південній Кореї лишень 50 років тому справи були навіть гірші, ніж сьогодні в Африці на південь від Сахари.
Приблизно пів мільярда людей в Африці сьогодні живуть у крайніх злиднях. Припустімо, що «інстинкт долі» слушний — тоді цим людям випала доля залишитися такими бідними назавжди. Тоді у цій конкретній групі бідарів повинно бути щось таке унікальне, чого не мають мільярди людей по всьому світу, яким все ж таки вдалося крайніх злиднів уникнути. Але я не вважаю, що ця унікальність взагалі існує.
На мою думку, останніми зі злиднів вийдуть найбідніші фермери, які живуть на малопродуктивних землях в епіцентрі конфліктів. Це приблизно 200 мільйонів людей, серед яких трохи більше половини мешкає в Африці. Без сумніву, попереду в них складні часи — але через брак родючої землі та миру навколо, а не через сталу та незрушну культуру.
Я щиро сподіваюся на успіх цих людей — бо навіть із, здавалося б, безнадійної крайньої бідності є вихід. Під час страшенних злиднів і конфліктів прогрес у Китаї, Бангладеш та В’єтнамі здавався неможливим. А сьогодні ці країни виробляють більшу частину одягу у вашому гардеробі.
35 років тому Індія була там, де зараз перебуває Мозамбік. Є ймовірність, що протягом 30 років Мозамбік зміниться тепер уже за прикладом Індії. У Мозамбіка є, наприклад, красиве узбережжя Індійського океану, у якого є все, щоб в майбутньому стати центром світової торгівлі — то чому б тоді цій країні не стати прогресивною?
Ніхто не може передбачити майбутнє зі стовідсотковою впевненістю. І я теж не певен, що мої гіпотези справдяться. Але все ж таки факти мене переконують: усе, що я описав вище, можливе.
Ніколи-ніколи не ігноруйте щорічні зміни (навіть 1%) тільки тому, що вони видаються малими та повільними
Як ми можемо контролювати інстинкт долі?
Ми маємо допомогти нашому мозку побачити, як змінюються «константні» речі — як з часом зрушуються «вічні скелі».
- Поспілкуйтеся зі своїм дідусем
Якщо вам здається, що ваші цінності незмінні, порівняйте їх з цінностями ваших батьків, бабусь та дідусів, дітей та онуків. Спробуйте знайти суспільні опитування у вашій країні за останні 30 років. Ви майже гарантовано знайдете радикальні зміни.
Повільна зміна ще не означає, що змін взагалі немає
Суспільства і культури постійно рухаються.
У третьому столітті до нашої ери перший в світі заповідник був створений королем Деванампія Тіса у Шри-Ланці.
Європейцю із Західного Йоркшира знадобилося більше 2000 років, щоб дійти до подібної ідеї, а американцям — ще на 50 років більше, щоб створити Єллоустонський національний парк.
До 1900 року 0,03% поверхні суші Землі були захищені; до 1930 року — 0,2%. Дуже повільно, один ліс за одним, кількість захищених зелених зон зростала, хоча щорічне зростання було ледве помітним. Сьогодні приголомшливі 15% поверхні Землі захищені, і цей відсоток продовжує зростати.
Тому ніколи-ніколи не ігноруйте щорічні зміни (навіть 1%) тільки тому, що вони видаються малими та повільними.
Тому ніколи-ніколи не ігноруйте щорічні зміни (навіть 1%) тільки тому, що вони видаються малими та повільними.
- Збирайте приклади культурних змін
Люди часто знизують плечима, мовляв «просто така наша культура» або «це у них так культурно прийнято». Складається враження, що ось так завжди було і далі теж так само буде. Але це не так — тому піднімайте голову і шукайте контраргументи. І ось вам приклад.
Багато шведів вважають, що США — це країна консервативних цінностей. Але подивіться, як швидко в них змінилося ставлення до гомосексуальних стосунків. У 1996 році меншість, яка підтримує одностатеві шлюби, складала 27%, а сьогодні ця цифра складає 72% та продовжує зростати.
- Приготуйтеся до оновлення своїх знань
Приємно думати, що у знань немає терміну придатності: щойно ви про щось дізналися, цей факт залишається правдивим на віки вічні. Але у соціальних науках навіть елементарні поняття та факти дуже швидко змінюються. Як і молоко чи овочі, ви мусите куштувати факти свіжими. Щоб керувати «інстинктом долі», залишайтеся відкритими до нової інформації й будьте готові до постійного перегляду ваших знань.
Витяг з книги Ганса, Анни та Оли Рослінгів «Фактологія: 10 хибних уявлень про світ, і чому все набагато краще, ніж ми думаємо».
Витяг з книги Ганса, Анни та Оли Рослінгів «Фактологія: 10 хибних уявлень про світ, і чому все набагато краще, ніж ми думаємо».
Ганс Рослінг
— був лікарем, професором у галузі охорони здоров’я та видатним просвітником. Він був радником ВООЗ та UNICEF, а також співзасновником шведської гуманітарної організації «Лікарі без кордонів» та фундації Gapminder. Його TED talks переглядали більш як 35 мільйонів разів. Рослінг помер у 2017, присвятивши останні роки свого життя написанню книги «Фактологія».
Анна Рослінг Рьонлунд — невістка Ганса Рослінга, співзасновниця фундації Gapminder. З моменту, коли Google придбали програму для створення бульбашкових діаграм Trendalyzer, яку Анна створила та придумала разом зі своїм чоловіком, Олою Рослінгом, вона стала старшою UX-дизайнеркою у команді Trendalyzer.
Ола Рослінг — син Ганса Рослінга та співзасновник фундації Gapminder. З моменту, коли Google придбали програму для створення бульбашкових діаграм Trendalyzer, яку Ола створив та придумав разом зі своєю дружиною, Анною Рослінг Рьонлунд, він став головою Google Public Data Team.
Анна Рослінг Рьонлунд — невістка Ганса Рослінга, співзасновниця фундації Gapminder. З моменту, коли Google придбали програму для створення бульбашкових діаграм Trendalyzer, яку Анна створила та придумала разом зі своїм чоловіком, Олою Рослінгом, вона стала старшою UX-дизайнеркою у команді Trendalyzer.
Ола Рослінг — син Ганса Рослінга та співзасновник фундації Gapminder. З моменту, коли Google придбали програму для створення бульбашкових діаграм Trendalyzer, яку Ола створив та придумав разом зі своєю дружиною, Анною Рослінг Рьонлунд, він став головою Google Public Data Team.
Ганс Рослінг має декілька відомих TEDx виступів. Пропонуємо подивитись один з них, де Рослінг розмірковує про наші статистичні шанси мати хибне уявлення про світ.
