Торі Польська про улюблені мультфільми, роботу під час карантину та силу анімації
Півтора року тому на конференції TEDxYouth@Kyiv виступала Торі Польська – українська художниця-мультиплікаторка, яка співпрацює з Netflix та іншими зарубіжними та українськими анімаційними студіями. Сьогодні Торі розповідає, як вона пережила рік пандемії – в новій квартирі, часом без інтернету, але з LEGO та, звісно, анімацією.
Приблизно рік тому ти виступила на ТЕD. Які зміни в тебе відбулися відтоді?
Я закінчила роботу у проєкті, яким займалася два роки. Тепер працюю художницею в новому анімаційному проекті Netflix. А ще в мене з’явився собака Вінні. І разом з ним – обгризені стіни.
Попри те, що останній рік ми живемо в реальности пандемії – яка подія стала для тебе найприємнішою за цей період?
За тиждень до того, як я мала виступати на TED, ми переїхали до нової квартири. За наступні декілька місяців усе прийшло до норми, ми навели лад, і зрештою з’явилося омріяне відчуття дому. Та ще й собака з’явився. Найприємнішою подією року власне і стала оця поява місця, де мені зараз суперкомфортно. І це кльово, адже коли маєш багато роботи і стресу (хоч і приємного) справді необхідне «своє» місце.
Інша найприємніша подія року, звісно, – робота в Netflix. Для мене це дуже крутий досвід. Коли я отримала запрошення на співбесіду – дуууже зраділа!
Що допомагало пережити карантин і не піддатися негативу? З’явились які-небудь нові звички?
Для мене карантин змінив не так багато: я і раніше працювала вдома. Хоча коли все почалося, звідусіль сипався негатив, і це тиснуло психологічно. Тоді у нас вдома з’явився ритуал – вечори без інтернету. Ми просто відкладали телефони, сідали за кухонний стіл і збирали LEGO під якусь приємну музику чи фільм. Коли увага переключається на дрібну моторику, мозок просто не здатний думати про сторонні речі.
Як коронакриза вплинула на анімаційну індустрію?
Проєкт, у якому я працювала два роки, мали запустити в прокат, але його поставили на паузу. В інших студіях співробітники працюють віддалено, у Каліфорнії навіть зараз усі студійні офіси зачинені. Але на відміну від кіно, анімаційне виробництво може спокійно продовжувати роботу з дому, адже нам не потрібні натурні зйомки з акторами. Ми можемо бути вдома в безпеці і продовжувати робити те, що і раніше.
З іншого боку, є компанії (як, скажімо, Netflix), які замовляють більше контенту, тому що люди сидять вдома і більше візуального контенту споживають. Тому запит на деякі проєкти став більшим, в тому числі завдяки пандемії.
Тобі комфортно працювати віддалено чи хотілося б перебувати поруч з командою?
Мені абсолютно комфортно працювати віддалено. Наприклад, зараз я сиджу у красивій кофтині та знизу на мені піжамні штани. Такий розпорядок мені до вподоби. Я можу зробити перерву, вигуляти собаку та не витрачаю час на дорогу до роботи. Зараз з Netflix усі працюють віддалено, тому дуже важливо, щоб у команді всі спілкувалися та підтримували дружній настрій. Наші онлайн-зустрічі організовано таким чином, що я цілковито відчуваю себе частиною команди. Завдяки онлайну у мене немає відчуття, що вони всі там, у штатах, а я, бачте, тут, в Україні. Ми всі в однакових умовах.
Припустімо, я дизайнерка-початківець. Хочу займатися тим же, чим і ти. З чого мені почати?
Перше, що потрібно зробити – провести аналіз. Зрозуміти, який вигляд має ця індустрія. Вона хоч і маленька, але існує велика кількість напрямів і нюансів. У цьому потрібно розібратися – почитати, подивитися інтерв’ю з представниками професії, запитати тих, хто вже там працює.
Друге – потрібно мати портфоліо. Лайфхак: вмикаєш будь-який мультфільм, знаходиш титри та йдеш дивитися соціальні мережі зазначених художників.
Третє – англійська мова. Крапка. Більше тут нічого додати.
Четверте – тебе не наймають, поки тебе не знають. Якщо ти не в полі зору рекрутера, у тебе немає шансів. Треба бути активним онлайн: заводити знайомства з режисерами, художниками та рекрутерами через соціальні мережі.
На твоєму шляху в анімації траплялося, що хотіла все кинути?
Я не з тих людей, які прийшли в індустрію через страждання. У мене дійсно все складалося доволі вдало, але не швидко. З самого початку і до сьогодні минуло майже дев’ять років. Проте є люди, які досягають того ж успіху набагато швидше – ті, хто живуть у США, наприклад, але там і темпи зростання зовсім інші.
У моєму випадку складно було «відпустити» себе психологічно. Часто виникало питання «чому я досі не там?», адже я завжди мала амбіції щодо відомих студій. Я прагнула додати до резюме назву великої компанії, це був принциповий момент. І здавалося, що наймають усіх, крім мене. Були періоди, коли відкриваєш соцмережі, а там кожного дня по п’ять повідомлень від колег, які почали співпрацю з Disney, Netflix тощо. Усі почали щось нове, а ти – ні. Звісно, у ці моменти ти дуже радієш за інших, але водночас починаєш заздрити. Щоб перебороти це відчуття, потрібен час.
Якщо говорити про факапи, то в мене їх не було. Я доволі продумано і ретельно працюю. Я завжди з усіма nice і взагалі за своєю натурою я позитивна ентузіастка.
Я не буваю у стані тяжких страждань. Коли я втомлююся, радше починаю ставитися до всього з позиції пофігістки. Я живу і дихаю своєю роботою, але це як передозування киснем: вдихаєш багато проєктів, працюєш зі студентами, а ще потребуєш часу для себе, і часом ресурсу не вистачає.
До речі, ти грала у комп’ютерну гру зі своїм чоловіком саме тоді, коли Netflix запросили тебе на співбесіду. Що то була за гра?
Мені дуже подобається жанр хоррор – і в кіно, і в іграх. При тому чим тупіше, тим краще. І ось ми грали в один із таких хоррорів, який називається Remothered. Колись почали, потім кинули, але я не могла заспокоїтися, щоб не закінчити її.
Ще я граю у мультяшні ігри типу Super Mario Odyssey, Spyro Crash Bandicoot, можу також пограти у щось доросле, наприклад, Resident Evil, Detroit: Become Human, Until Dawn. Кіношні ігри теж подобаються: можеш обирати лінію діалогу і цим впливати на сюжет. Але просто повбивати зомбі іноді теж непогано.
Netflix – це вже реалізована мрія. Який наступний рівень?
Якщо раніше просто хотілося мати в резюме назву великої студії, то зараз є бажання взяти участь в проєкті, що залишить слід за собою слід в індустрії та загалом у світі. Наприклад, мультфільм «Король Лев» знають усі. Він має насичену емоційну складову та глибину сюжету.
А які мультфільми суб'єктивно вважаєш найкращими?
Перший, без сумніву, – «Хоробра серцем» виробництва Pixar, мій улюблений. Я дивилася його стільки разів, що вже, мабуть, напам’ять знаю. Мені він подобається і дизайном, і історією, і музикою. Це історія про відмінності поколінь та непорозуміння з батьками. Про те, як хочеться змінити все навкруги, але насправді головне – це змінюватися самому та вчитися відповідальності.
Другий мультфільм – «Вперед і вгору», теж від Pixar. Здавалося б, він такий дурнуватий та смішний, але водночас надзвичайно глибокий і насичений емоційно. Це історія про те, як важливо не жити минулим, як впоратися з втратою та відкрити серце для чогось та когось нового.
Третій – «Людина-Павук: Навколо всесвіту» виробництва Sony Pictures, хоча я не фанатка коміксів. Думка, яку транслює цей мультфільм, насправді актуальна і буде актуальною впродовж віків. Адже історія про підлітка, на якого звалюється купа відповідальності, зрозуміла кожному із нас у будь-якому віці. Про такі проблеми важливо розмовляти, бо у підлітковому віці усе здається геть складним. А коли ніхто не розповідає, що таке трапляється у всіх, тобі стає ще складніше.
Поділися своїм списком топ фільмів чи серіалів, які потрібно подивитися кожному, хто цікавиться візуалом?
Із останнього – «Ферзевий гамбіт». Сюжет і картинка надзвичайні. Можу порадити ще «Патрік Мелроуз», «Багряний пік», «Готель «Ґранд Будапешт», «Мисливець за розумом» та «Анон».
Порівняймо українську та західну анімаційні індустрії. За якими показниками ми відстаємо?
На жаль, ми поступаємося в усіх параметрах. Не тому що ми погані, а тому що ми ще не маємо необхідного досвіду. Професія дизайнера – це не про те, як ти малюєш, а про те, як ти мислиш – з урахуванням того, чого потребує проєкт. Щоб зрозуміти, яка стилістика чи візуал підійдуть до конкретного завдання, треба попрацювати у закордонному проєкті.
Наприклад, в одному з проєктів ми створювали підводний світ, який мусив бути органічним і плинним, за прикладом, скажімо, Антоніо Ґауді. А все, що з цієї плинності вибивалося – дуже «різало» око. Завданням було знайти всі візуально неорганічні елементи і сховати їх. Ось ми маємо будинок на піску. Все красиво, але будинок темний, а пісок світлий, тож маємо суперконтраст у цьому місці. Це заважало помічати усі інші деталі в кадрі. Найпростішим технічним дизайнерським рішенням було замалювати низ кожного елементу, що стоїть у піску, у колір, власне, піску. Грубо кажучи, виходила градієнтна розтяжка. І тепер вже усі елементи стають плавними та органічно вписаними.
Це рівень проблеми. Можна було б не витрачати на це час, тому що потрібно вирішувати більш масштабні завдання. Але якість, яка відрізняє нашу анімацію від закордонної, складається саме з таких дрібниць. Для того, щоб це усвідомити і навчитися помічати, аналізувати та покращувати свій продукт, потрібен досвід роботи за кордоном. Отож, питання не в тому, що ми гірші. Як я вже зазначила, нам просто бракує досвіду. Також в США бізнес-ринок значно розвиненіший. Анімація коштує шалених грошей і вона такі ж шалені гроші приносить. Система налагоджена, а в нас – знову ж таки – цього немає. Закордонні студії можуть дозволити собі експериментальний продукт і зробити те, що відрізняється від класичного Disney. У нас такого не роблять, тому що існують фінансові ризики.
Для того, щоб почули саме наш візуальний голос, потрібно аби нам дозволили експериментувати. Потрібен той, хто має гроші на ці експерименти і хто захоче ними ризикнути. Чи відбудеться це колись, я не знаю.
На твій погляд, як анімація впливає на людей?
На початку пандемії трапилася цікава ситуація. Художники в соціальних мережах репостили фрагмент з якогось журналу, де був список «5 найнепотрібніших професій під час пандемії». Серед них був художник. Але найцікавіше те, що стаття була проілюстрована.
І тут я розумію: якби у ці важкі часи не було фільмів, мультфільмів, комп’ютерних ігор – люди збожеволіли б. Тому, з цього погляду, анімація дуже важлива (як і будь-який вид мистецтва), адже мистецтво рятує нас від агресії та втоми.
Другий важливий момент – мультфільми. Коли дитина зростає, то вона, умовно, спочатку виходить з дому, потім за межі двору, далі за межі району, і поступово світ дитини розширюється. Та поки вона перебуває у більш-менш замкнутому середовищі, то дізнається про світ якраз через фільми і мультики. Тому анімаційні фільми – це той місток між дитиною та світом. Анімація напряму впливає на становлення кожної дитини і суспільства загалом.
Безумовно, не варто відкидати і розважальну функцію мультфільмів. І це також дуже важливо і необхідно. Наприклад, я – людина, яка не вміє відпочивати. Але в моменти, коли розумію, що зараз «помру», вмикаю якийсь мультфільм і впродовж двох годин навколишнього світу для мене не існує. Мозок перезавантажується, я отримую естетичне задоволення, переживаю новий досвід разом з героями. І саме тоді мені легшає. Я знову готова працювати, займатися домашніми справами і сплачувати комуналку. Тому – так, анімація важлива.
Детальніше про важливість анімації Торі Польська розповідала у своєму виступі на TEDxYouth@Kyiv:
About the author
Marharyta Hlebska — Авторка TEDxKyiv та студентка факультету «Реклама та брендінг» в університеті Сівітас в Варшаві. Організаторка онлайн-навчання в Школі бізнес-коучингу. Хобі: виготовлення свічок, йога.
