Вечірка в центрі Чорнобиля: зухвалий атракціон чи арт-проєкт із великою метою?

Кінець 2018. Нелегко знайти популярні медіа, які б не писали про “рейв у самому серці Чорнобиля”. Місто-привид, більше ніж 30 років занурене у постапокаліптичну тишу, раптом засяяло лазерними вогнями дивовижної арт-інсталяції. І все це — під модний супровід техно-музики. Статті про цю подію здобули шалену популярність серед читачів. Результат — 30-мільйонне охоплення в медіа, публікації не лише в українському The Village, а й у The Guardian та el Confidencial, а також вигадана журналістами химерна назва — “Рейв у Чорнобилі”. Саме під такою назвою захід закріпився у світовому інформаційному просторі. Спойлер: вона зовсім не відповідала ідеї проєкту.

Народження і трансформація ідеї

Ідея проєкту про зону відчуження виникла у Валерія Коршунова за 2 роки до виходу культового серіалу “Чорнобиль” від НВО. Спочатку він навіть не орієнтувався на Чорнобильську трагедію. Маючи за плечима 10-річний досвід роботи з рекламою у медіа та спостерігаючи за подіями 2014 року, Валерій хотів, аби головними темами майбутнього Artefact були інформаційна гігієна та захист від фейків і пропаганди. Однак у процесі роботи виявилося, що найкраще з усіх можливих рішень — це передати проблематику проєкту саме через катастрофу ЧАЕС. 
Про автора проєкту Artefact
Валерій Коршунов — медіа-маркетолог, митець, музикант із гурту RASSVET, керівник культурного проєкту з переосмислення чорнобильської катастрофи Artefact. Про його ініціативу писали найвідоміші медіа світу, а інсталяції з проєкту побували і в Європі, і в США, на фестивалі Burning Man. Валерій переконаний: лише пропрацювавши і наново усвідомивши трагедію Чорнобиля, українці зможуть рухатися далі. 

“Чорнобиль? Про нього вже все сказано. Всі все знають!”

Ми досі живемо за 100 кілометрів від радіоактивного вулкану, епіцентру найбільшої техногенної катастрофи світу. Однак що ми насправді знаємо про Чорнобиль? 
Коли ми лише розпочинали проєкт і стукали у всі можливі дверцята, нам часто відповідали: “Чорнобиль? Про нього вже все сказано. Всі все знають!” 
Але ж насправді — зовсім ні. Якою була реальна кількість жертв? Скількох ліквідаторів задіяла радянська влада? Яка норма радіації для Києва? Зрештою, дехто навіть не знає точної дати аварії.
Звісно, перше, що спадає на думку — прочитати хоча би тематичну статтю у Вікіпедії, проте вся інформація там досі зібрана із застарілих радянських енциклопедій і (неочікувано) дуже часто не відповідає дійсності. Наприклад, за офіційною версією Радянського Союзу, від аварії на ЧАЕС постраждало не більше 5 мільйонів осіб, в той час як дані німецьких вчених свідчать про те, що насправді наслідки катастрофи відчули (і досі відчувають) близько 600 мільйонів осіб. Ба більше, через аварію не народилися близько 800 тисяч дітей: одним із наслідків радіаційного забруднення стало зростання статистики викиднів. Усі ці речі так і не стали частиною нашого культурного дискурсу.

Чорнобиль — це все ще наша проблема

Саме тому організатори обрали Чорнобильську катастрофу як ілюстрацію тематики нашого проєкту: вона яскраво демонструє штучно створену радянською владою інформаційну кризу, яку ми вирішили ігнорувати. Проте провина за це лежить не тільки на наших плечах: нам “допомогли”.
Валерій вважає трагедію Чорнобиля  ніби посттравматичним синдромом для української нації. Він порівнює це зі зґвалтуванням: умовний ґвалтівник (Радянський Союз), скоївши злочин, просто помер, позбавивши нас будь-якої можливості хоч якось компенсувати свою злість. Українці ніби залишилися наодинці з проблемою, яка мала (і досі має) величезний вплив на суспільство. 
Так і виник Artefact: як логічна реакція на нинішній інформаційний стан, але водночас — і як проєкт, що не лише вирішує проблеми сьогодення, а й працює з незагоєною раною цілої нації.

Яким був Artefact?

Арт-перфоманс у Прип’яті став завершальним етапом великого циклу лекцій, онлайн- та офлайн-подій як для представників креативних індустрій, так і для звичайних відвідувачів. 
На власне активацію Artefact у Чорнобиль запросили 200 блогерів та представників медіа: як українських, так і міжнародних. Весь день вони досліджували Чорнобильську зону, знайомилися з її історією та сьогоденням. Увечері вони потрапили у Прип’ять, де їм запропонували вдягнути захисні костюми та засвідчити активацію Artefact. Логічне продовження проєкту — у тому, як різні медіа висвітлили цю подію: як розставили акценти, про які факти згадали, а які проігнорували. Однак готові медійні матеріали дуже часто хибно передавали мету проєкту.
Artefact активували через звукові ефекти. Сприймаючи й аналізуючи музику, скульптура за допомогою штучного інтелекту сама підбирала відеоконтент і виводила його на екрани. Так цілу годину відбувався візуальний діалог із творами мистецтва. І вже від цього контенту безпосередньо залежав весь довколишній світло-лазерний ансамбль. 
Основна мета проєкту — змусити людей здивуватися, спровокувати їх ставити запитання і шукати відповіді. Адже лише так людина здатна по-справжньому сконцентрувати увагу і критично сприймати інформацію.

“Звуки Чорнобиля”

У 2018 році команда Artefact записала в різних локаціях зони відчуження цілу аудіобібліотеку: шум води, порух вітру, тріск дозиметра, скрип іржавого оглядового колеса у Прип’яті. Згодом ідею підхопили міжнародні виконавці і використали звуки Чорнобиля у власних синглах. Так, австралійський бітбоксер Dub FX почав міксувати трек просто на колінах по дорозі до Прип’яті. А французький електронний гурт Télépopmusik у колаборації з Young & Sick на карантині випустили неймовірний кліп на пісню Dreams, використавши рідкісні архівні відео з Чорнобиля. 
Восени 2020 до звуків Чорнобиля почали дослухатися і українські музиканти: СТАСІК, KRUTЬ, KAZKA, ATOMIC SIMAO, Вагоновожаті грають і співають про відчуження, незагоєні рани, понівечені мрії. Про Sounds of Chornobyl можна дуже багато говорити, але краще хоча би раз почути, тому ми створили для вас плейлист на Apple Music! 

Чому так важливо говорити про інформаційну кризу Чорнобиля?

Отож, спершу основними темами проєкту Artefact були медіаграмотність та інформаційна гігієна. У наш час онлайн-комунікація аж надто розвинена. Кількість інформації, яка щоденно проходить крізь (і повз) нас, раніше не була доступна жодній людині на Землі. Разом зі зростанням обсягу інформації, звісно ж, зростає і спокуса впливати через цю інформацію на людей. 
Існує безліч досліджень на цю тему: про те, як засоби масової комунікації впливають на свідомість, маніпулюють суспільною думкою, запускають фейкові новини. Якщо говорити про українців, то, наприклад, згідно з опитуванням  USAID-Internews, близько 75% респондентів знають про можливі маніпуляції з боку ЗМІ, однак лише 45% із них готові щось із цим робити, зокрема, проходити курси з медіаграмотності. І це — в часи практично необмеженого доступу до інформації. 
Приклад Чорнобиля добре показує, як саме можна маніпулювати людьми та які наслідки це може мати у глобальному контексті.
Ми знаємо, як наполегливо радянська влада намагалася замовчувати трагедію на ЧАЕС. Проте за відсутності інформації люди схильні вигадувати деталі самостійно. Так народжуються чутки, байки та міські легенди, серед яких згодом доводиться жити і нам.
Наприклад, є доволі абсурдне переконання, що для захисту від радіації потрібно пити вино чи горілку (а іноді й чистий спирт).
Так, це фейк, який зумисно розповсюджувала радянська влада. В архівах КДБ є записи про те, що, мовляв, потрібно запустити чутки про необхідність пити по 100-200 грамів вина на день — аби (яка іронія) знизити градус напруги в суспільстві. З молоком і медом — та сама історія.  
Окремої уваги потребує тема чорнобильських біженців, яких влада буквально позбавила минулого.
Суспільні настрої щодо них були не надто дружніми. Серед популярних міфів: вони “фонять”, вони хворі, вони брудні. Насправді ж ці 80 тисяч людей, яких вивезли з Чорнобиля, становили реальну небезпеку лише для радянської влади, адже вони мали цілковите право її ненавидіти, і теоретично могли організовувати протести. На той час у суспільстві вже циркулювали не надто вигідні для Радянського Союзу думки, тож, аби запобігти масовим заворушенням, біженців свідомо дискредитували, нівелюючи їхню політичну силу, пригнічуючи їхні голоси. Детальніше про це можна прочитати у книзі-збірці записок КДБ “Час Чорнобиля”.
Через те, що про трагедію досі говорять недостатньо, народжуються все нові й нові фейки про Чорнобиль. Наприклад, про те, що там цілком безпечно перебувати. Або про те, що в зоні відчуження  є фантастичні тварини-мутанти. 
Усі ці хибні та антинаукові переконання, схеми та маніпулятивні технології висвітлено у проєкті Atrefact.

Майбутнє проєкту

Про подальші плани говорити складно, але Artefact має спадкоємців: сучасні інтерактивні виставки у багатьох містах України та світу, включно з легендарним фестивалем Burning Man
У 2020 команда проєкту запустила віртуальну виставку ARTEFACT CHOrnobyl 34 на сайті Artefact.live, завдяки якій можна втекти від моторошної реальності, аби зануритися в іще більш моторошний світ експонатів через екрани ґаджетів. І воно того варте, адже видовище просто заворожує!
Також команда Artefact зняла фільм про проєкт, аби розповісти про історію його створення, команду, ідеї та висновки, яких вдалося дійти. Деякими Валерій ділиться з нами.
По-перше, технології онлайн-комунікації розвиваються шаленими темпами; у майбутньому їх ставатиме лише більше. Тому ми маємо тверезо оцінювати ситуацію та розуміти, які загрози і виклики це може створювати, адже за всю інформацію, яку ми бачимо онлайн, вже колись хтось заплатив.
По-друге, проблема Чорнобиля існує дотепер і постійно впливає на нас, залишаючись тягарем, який ми на собі несемо у майбутнє. Лише від нас залежить, чи ми зробимо з цим бодай щось. Інакше цей важливий пласт української ідентичності може стати для наших дітей чужим і далеким. Врешті, ми маємо навчитися брати відповідальність за наше життя та наші дії. Ми звикли до того, що хтось завжди вирішував за нас, однак це давно вже не так: тепер — ніхто крім нас. Більше немає дорослих: ми самі ними стали. Відтепер усе в наших руках, і один крок, який ми зробимо сьогодні, за 10 років перетвориться на величезний шлях, тож варто далі йти цим шляхом — і не спинятися.
Про Artefact Віталій вже розповідав нам у своєму TED talk-у, тож радимо вам його передивитися.

Про автора

Діана Стилік Авторка TEDxKyiv та перекладачка. Навчається на рекламіста у Києвському національному університеті ім. Тараса Шевченка і мріє об'їздити весь світ. Волонтерка БО "Teenergizer" та ГО "Екодія".

Схожі статті