Ти і місто: як архітектор Максим Головко вчить змінювати Київ
Свій шлях урбаніста Максим Головко порівнює з марафоном. Довгий забіг, іноді на кілька років, перед тим як з’являться перші результати. Наземний перехід на Хрещатику, нові адресні покажчики, проєкт вуличних меблів із вторсировини. Це лише позначки на маршруті, а фініш — ще попереду.
Як змінювати своє місто, навіть якщо міська влада проти? Чи є шанс у Києва не потонути в автівках? Якою має бути українська столиця майбутнього? Відповіді в розмові TEDxKyiv з Максимом Головком.
Максим Головко — архітектор, співзасновник організації «Агенти змін», яка працює над проєктами з покращення міського простору. Максим веде на радіо «НВ» власну програму «ЗручноМіськБуд» та вчить на практиці змінювати міста в школі «Урбанина».
Про запуск урбан-школи в трамваї
Історія школи «Урбанина» почалася водночас з пандемією. На початку 2020 року ми вже провели кілька урбаністичних фестивалів та запустили з Projector курс з урбан-дизайну. Ми збиралися об’єднати їх в одну школу та вже готували запуск, однак оголосили карантин. Питання ми вирішили швидко: презентували школу прямо в трамваї. Тоді громадським транспортом ще можна було користуватися. Так, під час найжорсткішого карантину ми розпочали онлайн-навчання.
Власне, у школі «Урбанина» ми шукаємо відповіді на те, якими можуть бути райони та площі міста. Перед Києвом зараз стоїть багато викликів, на які ніхто не реагує. Ми нещодавно посіли сьоме місце за кількістю заторів, у нас низька безпека руху, висока забрудненість повітря, змінюється клімат. Навіть за один пішохідний перехід на Хрещатику довелося воювати кілька років. І на ці виклики ніхто не відповідає. У нас не те щоб немає реалізованих проєктів, а немає навіть самих проєктів. Тому в «Урбанині» працюємо над ідеями, які зможуть виправити ці проблеми в майбутньому.
Ми створили цю школу для тих, хто хоче змінювати місто. У Києві таких людей багато, проте їм немає де навчатися. Тому вони йдуть до нас. І не важливо, чи це архітектор, дизайнер, програміст чи філолог. Навчаються у нас всі. Люди інших професій нехай і не створюватимуть проєктів, але вони можуть стати активістами, розхитувати дискусію й боротися за правильні рішення.
Про Київ як суцільний затор
Зараз Київ складно порівнювати навіть з іншими містами України. Львів уже давно обійшов столицю, а в нас навіть не говорять про це. Так, у Києві поступово знищують громадський транспорт. Під час головування Олександра Омельченка прибрали трамваї. За рекомендацією Світового банку про оптимізацію роботи громадського транспорту, запустили лише кілька нових маршрутів із сотні. Велоконцепцію, яку Київрада ухвалила кілька років тому, перестали впроваджувати. А єдиний веломаршрут, який мав вести з Троєщини в центр, навіть не взяли на баланс міста.
Усі альтернативи приватній автівці за останні 10 років або знищили, або не розвивали. Нині авто — найзручніше, що є в Києві. Утім, ти можеш стояти по пів години в заторах, і ситуація щодня лише погіршується. Тому колись кияни опиняться у вкрай неприємній ситуації: машин стане забагато, а паркінги будуть платними і їх критично не вистачатиме. У майбутньому все одно доведеться пересідати на громадський транспорт.
Розв’язати ці проблеми можна тільки через масштабні зміни. Треба ухвалити реальну стратегію мобільності Києва, яка розповідала б про майбутні міські маршрути. Де ми робимо довгі смуги для громадського транспорту? Що ведемо на Троєщину? Як розвиваємо веломережу?
Однак найближчими роками таку стратегію навряд чи втілюватимуть, бо в нас навіть із генпланом проблеми. Новий почали ухвалювати, а виявилося, що це — майже копія старого. До того ж він відірваний від реальності, бо міст на Троєщину ми будуємо десятки років, а там додали ще кілька нових. Замість відновлення річок, озеленення та розвитку громадських просторів, у генплані — будівництво нових розв’язок та автострад.
У школі ми шукаємо рішення цих проблем. На курсі з урбан-дизайну ми зробили проєкт Бессарабки та Кожум’яцької площі. Паралельно запустили курс з урбан-планування, на якому плануємо вже цілі райони міста.
Наприклад, як має розвиватися Поділ? Зараз Контрактову площу перекрили, а в генплані малюють, що вона знову стане проїжджою частиною разом із вулицею Сагайдачного. Як повинне розвиватися верхнє місто? Де-не-де з’являються багатоповерхівки, знесли ринок, побудували «Ярославів град». Що з цим робити?
У майбутньому ми плануємо запустити курс із урбан-об’єктів, де розроблятимемо сучасні вуличні меблі. Крім того, влаштуємо фестиваль, де розкажемо про свої проєкти, а також запросимо до діалогу інших експертів та лекторів з різних країн.
Про можливість змінити місто самому
Щоб впливати на своє місто, киянам треба познайомитися із сусідами, створити ОСББ, об’єднатися в громаду. Нам треба гуртом поприбирати власний під’їзд, а потім — територію біля будинку, весь двір і так далі. Але поки що це звучить, як фантастика.
У Києві ще є громадський бюджет, який справді працює. Його треба використовувати, бо це можливість впроваджувати швидкі зміни десь поруч із нами: реконструювати сквер чи покращити парк.
Над реальними перетвореннями в місті працюють «Агенти змін»: впровадження адресних покажчиків, пішохідна навігація, вуличні меблі. Наприклад, у 2020 році за грантові кошти ми створили вуличні об’єкти з переробленого пластику. Для цього — поєднали дві інші ініціативи. Організація «Україна без сміття» вже тривалий час збирає та сортує пластик, а в Одесі Євген Хлєбніков започаткував рух перероблення пластику в плити.
Щоб реалізувати проєкт, нам знадобилося пів року. В «Україні без сміття» ми встановили спеціальний прес для пластику, протестували кілька кольорів плит, розробили дизайн вуличних меблів з них. І наприкінці 2020 року встановили перші дві лавки у сквері Київських інтелігентів. Це чудовий приклад того, як пластик стає ресурсом для зміни публічного простору. Ось ти викинув кришечку, а ось — з’явився конкретний вуличний об’єкт.
Очевидно, що тільки лавками публічний простір не стане багатшим. Тому ми далі розширюємо лінійку вуличних меблів, щоб з’явилися столи, стільці, смітники, контейнери для сортування. І це — лише базовий набір. Далі хочемо зробити ці об’єкти дешевшими, але водночас високоякісними. Якщо вони будуть доступними, то будь-хто зможе облаштувати ними своє подвір’я.
Про урбаністичний марафон
Міські проєкти досить тривалі. Ми ніби запрягаємо караван, що йтиме кілька років, створюючи найкращий проєкт. Ми вже п’ять років співпрацюємо з Київською міською адміністрацією, і вона нарешті ухвалила єдиний стандарт адресних покажчиків. Півтора року ми розробляли дизайн, ще два з половиною роки його затверджували. Проте адресні покажчики досі не з’явилися на вулицях міста. Мабуть, мине ще кілька років, щоб виділили кошти на нові покажчики й замінили старі.
Звісно, складно себе запевняти, що з цими проєктами все буде гаразд. Немає швидкого відгуку на роботу, і здається, що їх реалізувати дуже важко. Утім, це як забіг на довгу дистанцію. Марафонцю не цікаво бігти спринт, бо він триває лише кілька хвилин. Для мене марафон — це урбан-проєкти. Вони стратегічні та впроваджуються роками, а тому й цікаві. Мало хто реалізує проєкти, подібні до наших: на всю країну лише з десяток організацій.
Більше про те, як впливати на міський простір, у минулорічному виступі Максима Головка на TEDxYouth@Kyiv:
Про автора
Дар’я Проказа — редакторка
