Як закохується наш мозок?

Уявімо, що під час сімейної дискусії ваша бабуся каже, що сучасна молодь геть не розуміється на коханні. Каже, буцімто дівчата занадто швидко «стрибають» у ліжко та одразу закохуються, натомість хлопці закохуються лише тоді, коли готові до обов’язків. Знайомо?
Ймовірно, такі коментарі від людей старшого покоління ви сприйняли б скептично, однак біологиню Дону Маслар слова власної бабусі наштовхнули на серйозне дослідження. Маслар вирішила дослідити бабусині слова науково та спробувати з’ясувати, що ж відбувається у нашому мозку, коли ми закохуємося.

Що нам відомо про кохання?

Питання доволі філософське, ба навіть поетичне. Але не збиваймося з курсу — ми тут про науку! Отож погляньмо, що ж з’ясувала Доні Маслар, вивчаючи процеси нашого організму у період закоханості і кохання. 
У нашому організмі існують своєрідні «посередники» хімічного походження, які передають та посилюють сигнали між нейронами та іншими клітинами в організмі. Це нейротрансмітери, або як їх ще називають, нейромедіатори.
Попри обмежену кількість досліджень на тему кохання, відомо, що коли людина закохується, кількість одних нейромедіаторів зростає, а інших — знижується, а виникнення певних почуттів і їх зовнішні вияви напряму пов’язані із цим процесом. 
Згідно з дослідженнями Дони Маслар, відчуття закоханості виникає коли підвищується рівень кортизолу, знаного, до речі, як «гормон стресу». Відповідно разом з ним збільшується і нервозність. У той же час  здіймається і рівень окситоцину, що відповідає за прив'язаність. 
Ще одна річ, яку варто відзначити — ці процеси у жінок та чоловіків суттєво різняться, а отже відрізняється і природа почуттів, і їх вияви цих почуттів. Наприклад, жінки стають агресивніші внаслідок підвищеного рівня тестостерону, натомість у чоловіків він падає, вони поводяться більш пасивно. Говоримо, звісно, про процеси, що відбуваються у стані закоханості. 
Схематично це має такий вигляд:
Це власне перший дзвоник, який лагідно дзенькає про зв’язок наукових досліджень  із  «бабусиною теорією». 

Кохання, випробуване гризунами

Зазвичай, коли людина закохується, її партнер стає для неї єдиним і винятковим. Учені вирішили провести дослідження на схожих за моногамністю видах. Їхній вибір випав на мишей-полівок, адже ці гризуни — вірні коханці. Коли вони знаходять собі партнера — це «любов на все життя».
Під час дослідження нейротрансмітерів учені виявили, що з появою «закоханості» у гризунів першим збільшувався дофамін, знаний нам як «гормон радості». Однак проблема у тому, що в людей він підвищується не лише від кохання, а й від від багатьох інших речей — наприклад, від азартних ігор чи, скажімо, шоколаду. Тож справа не лише у ньому.
Учені виявили, що існує ще один компонент, який супроводжує процес закоханості — окситоцин. Саме він, до речі, формує емоційний зв'язок між матір'ю та дитиною. Та знову загадка! Виявилось, що у чоловіків дію окситоцину сповільнює тестостерон, а отже для ідеальної формули кохання знову ж таки не вистачає ще якогось компоненту.
Наступним дослідники проаналізували гормон, схожий на окситоцин — вазопресин. Дослідження показало: коли гризунам давали вазопресин – їхні любовні стосунки стрімко розвивалися, і навпаки — коли піддослідним вводили хімічну речовину, що блокувала дію вазопресину, тваринки втрачали свої почуття.
Отож на підставі цих досліджень вчені дійшли таких висновків:
У самців закоханість проявляється через дію дофаміну, вазопресину та, ймовірно, певної кількості тестостерону. Коли чоловік збуджується, рівень вазопресину збільшується, а окситоцину — зменшується. 
У самок же основу закоханості складають дофамін та окситоцин. Так, наприклад, дофамін підвищується, коли жінка зустрічається з партнером, перебуває у стані піднесених емоцій, словом, коли почуває щастя. Окситоцин, своєю чергою, підвищується під час поцілунків, обійм, близькості із партнером, спільного емоційного досвіду. За таких обставин окситоцин повільно накопичується і досягає свого піку під час оргазму.
Маслар посилається на ще одне дослідження з Університету Флориди, завдяки якому вчені зрозуміли, що окрім нейротрансмітерів, важливу роль також відіграють рецептори. Рецептори поступово накопичуються і так само поступово потребують свого наповнення. Ця «поступовість» займає певний час, який для нас і є періодом закоханості.
І знову з подивом помічаємо, що бабусині слова тепер навіть мають наукове підтвердження! Нехай поки що лише на гризунах.

Чи ж справді чоловіки закохуються через обов'язки?

Підіймаючи це питання, біологиня бере до прикладу ще один дослід, що проводився в США. Дослідження тривало понад 10 років і налічувало приблизно 2 тисячі учасників — чоловіків-військових. Упродовж дослідження вчені виявили, що у самотніх хлопців рівень тестостерону був досить високий, проте коли вони одружувалися цей показник знижувався.
У Гарвардському університеті пішли ще далі та провели детальніший аналіз тестостерону на прикладі самотніх чоловіків, одружених та тих, що перебувають у серйозних стосунках, проте неодружені. 
Як і у випадку з вищезгаданим дослідженням у самотніх чоловіків тестостерон був високим, а в одружених — нижчим. Проте, порівнюючи одружених та тих, хто перебував у серйозних стосунках, виявилося, що рівень тестостерону був однаковим. Тобто він не падав при одруженні. Він знижувався власне тоді, коли чоловіки брали на себе обов’язки, розпочинаючи стосунки.  
Отут вже справжнє «бінго» на користь слів бабусі!
По усіх цих роздумах, пошуках і дослідженнях Дона Маслар доходить такого висновку: жінки ризикують більше і справді здатні радше закохуватися, коли займаються сексом, а чоловіки — коли беруть на себе обов'язки.
Отак вечеря за сімейним столом стала для біологині Дони Маслар приводом для цілого дослідження  однієї із найбільш давніх та найбільш незбагненних тем. Дослідження на межі науки та екзистенціалізму. 
То чи ж можна розгадати кохання? 
Чи можливо достеменно дослідити чоловіків і жінок?
Варто спитати в бабусі. 

Матеріал створено на основі виступу Дон Маслар на TEDxBocaRaton. 

Про автора

Владислава Савкова Авторка TEDxKyiv. Проходила стажування на Радіо Свобода та телеканалі «Настоящее время» у Празі. Здобула ступінь бакалавра політології в Карловому університеті. Нині студентка факультету міжнародних відносин Вищої школи економіки у Празі.